Чт. Бер 28th, 2024

Спецкор

Головні новини України

Отець Тарас: про волонтерство, капеланство та дитячі подарунки

Старший капелан Рівненської Єпархії, отець Тарас, під час акції 10 грудня благословив волонтерів, які допомагають фронту.

Невеликий коментар під час уже традиційного приготування гостинців для хлопців на передку перетворився практично на розгорнуте інтерв’ю. В ньому капелан розповів про власний досвід волонтерства та важливість допомоги українським солдатам, що перебувають в зоні АТО (зараз – ООС).

Слова священника, який уже не перший рік долучається до волнтерського руху, надихне будь-яку людину, якій небайдужа доля країни та співвітчизників.

Студенти Рівненського ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі, як допомагали ліпити вареники для бійців 130 та 131 бригади

Як часто Ви долучаєтеся до волонтерських заходів? З якого року почали? Розкажіть про капеланство, будь ласка, – як до цього дійшли, і коли вперше взагалі побували на фронті?

– З 2014 року я уже їздив на фронт, у нас були волонтерські поїздки. Допомагав рівненським організаціям, гроза Рівненщини ДАР – з ними співпрацювали, – постійно їздили. Звичайно, що це була більше волонтерська діяльність, аніж повноцінна духовна опіка, так би мовити. А в 2015 році Священний Синод тоді ще Української православної Церкви Київського патріархату утворив Синодальне управління військового духовенства (СУВД). З того часу всі бажаючі парафіяльні священики мали можливість знайти собі заміну на парафії на місяць і поїхати на ротацію. Тобто з того часу вже організувалася злагодженість між церквою, генштабом, СБУ. І я виявив бажання поїхати на третю ротацію, це був жовтень місяць 2015 року. Я знайшов собі заміну у своєму храмі в Городку, замість мене служив інший священик. А сам поїхав перед тим на підготовку до Києва.

Яку саме? Військову підготовку?

– Це був тиждень підготовки: психологічна підготовка, навіть саперна підготовка, тому що багато розтяжок там, розумієте. Нас вчили, як себе вести, навіть як розміновувати в разі крайньої необхідності. Як себе взагалі вести на війні.

І тоді Ви вперше туди відправилися?

– Перша, так, моя перша ротація. Це був тоді сектор “М”. Я був у танкістів, у 72 бригаді ми стояли. Танки були відведені в село Андріївка, це за 40 кілометрів на схід від Волновахи. І от ми тримали територію Гранітного, локально, – там було село Гранітне. В разі чого наші танки мали рушати туди. Танковий батальйон 72 бригади.

Скільки всього разів були там з 2015 року?

– Три ротації.

Три ротації – це уже від СУВД в якості капелана?

– Так, три. Потім я знову лише через 3 місяці знайшов собі можливість заміни, тому що, зрозуміло, тоді багато парафій переходило з московського патріархату. Переходили і переходять. Священства, відповідно, не було достатньо, щоб заміняли мене. Але я знайшов тоді священика, який був поза штатом, і поїхав вже в 28 бригаду. Це був початок 2016 року, якраз той сектор, де станиця Луганська. Третя моя ротація – це вже початок 2017 року, 54 бригада, Світлодарська Дуга. Ми стояли біля села Луганському, прямо в полі, це 6 кілометрів в Дебальцевого.

Як багато людей в Городку, у Вашій парафії, долучаються до волонтерських заходів, які Ви організовуєте?

– Ну, звичайно, крім ротацій ми ще шукаємо людей, збираємо продукти, від церкви возимо. В автомобіль вантажимо все, і от, наприклад, нас 2-3 капелани на вантажний бус – і їдемо.

Ви не тільки в Городку збираєте?

– Збираємо всюди. Є священики, які збирають волонтерську допомогу на кілька парафій. І возимо. Зараз уже ротації закінчилися, тому що СУВД робить більше робить наголос на штатних капеланах. Тобто штатний капелан постійно перебуває з військом.

Тобто закріплені за окремими частинами?

– Так. Ротація вже щомісячна для мене закінчилися, я вже старший капелан рівненської Єпархії. Ми опікуємо військові частини. По-перше, ми збираємо для військових частин, які на злагодженні знаходяться на полігоні Рівненському. Навіть їздили на Широкий лан, на Львівський полігон. Їздимо, коли в є потреба духовної опіки. Їздимо, наприклад, на тиждень. Зібралися 2-3 капелани – і поїхали в будь-яку військову частину, де є потреба. Тиждень служимо, заодно зібрали – і завезли допомогу.

Капелан разом з незмінними організаторами щорічної акції

Часто звертаються до Вас воїни за допомогою?

– Я вам скажу, воїни не часто звертаються, – я в них постійно запитую. І в мене прихожани, слава Богу, – мої, городоцькі прихожани, – люди, які постійно пам’ятають, і завжди до мене: “Отець Тарас, чи потрібно те, чи потрібне те”. От буває, навіть кошти дають, пересилають туди. Недавно була потреба в колунах. На жаль, Збройні сили не завжди забезпечені предметами необхідності. Ті ж сокири – вони ніби виписуються. Ну, і Ви розумієте, там термін служби… (знизує плечима – авт.) От наші парафіяни і допомагають. Зокрема “волонтерські вареники” – це наша щорічна акція.

Ви вже який рік поспіль долучаєтеся саме до цієї акції?

– Напевно, третій чи четвертий рік. Ну, три роки точно. В цьому закладі ми вдруге, перед тим були у корпусі “Водного”. Ну, роки чотири вже ця акція є.

Як хлопці на фронті сприймають цю акцію – не ті передачі, які упродовж року передаєте, а саме такі – святкові речі? Що кажуть? Якось по-особливому це сприймається з їхнього боку?

– Звичайно, звертають увагу. Це ж все таки більшість хлопців знає, що таке свято Андрія, традиції, особливо хлопці з західної та центральної України знають, що таке вареники на Андрія. Це відчуття домашнього тепла.

По-вашому, що потрібно, щоб створити свято там, на передку, в окопі, під бліндажем?

– Ну, як мінімум, воїн має бути вмотивований. Вмотивований воїн – це зброя. Коли він має що їсти, відчуває, що хтось тут думає про нього і готує, – це найкраща мотивація. І, звичайно, ми за них молимось постійно.

Фото разом з директором закладу – Рудиком Віктором Леонідовичем (зліва)

Ви говорили про дітей, які готують подарунки для наших солдатів. Які саме подарунки? Це листи чи якісь інші подарунки?

– Це і листи, і допомагають їхні батьки, які знають, що їхні діти готують передачу на фронт. Звичайно, хто що приносить. Продукти і навіть в’язані шкарпеточки. От, я ще не бачив подарунків, я тільки поїду. Але от знаю, що навіть в дитячому садочку в Городку збирали, то дітки поприносили: “от бабуся зв’язала носочки на зиму”. Деякі тати передавали цигарки, отака була здоровенна коробка (показує – авт.), а дітки писали “це від нас, від сім’ї, повертайтеся, будь ласка, з перемогою, хай Господь вас береже”. І ці дітки – вони беруть участь в акції не вперше.

А як вручаєте? Подарунки – їх же треба якось дарувати? Якось адресно чи просто привозите в частину? Чи самі якось урочисто вручаєте?

– Від діток? Ну, від діток самі роздаємо. Якщо це в бліндажах, якщо це лінія оборони, то туди неособливо зберешся. Але розносимо, навіть по бліндажах, і намагаємося кожному дати в руки. А потім воїни обмінюються. Я думав, що це насправді так просто, банально – ну, діти пишуть. Але коли вже сам перебуваєш там, то це частинка така чогось мирного, дитячої теплоти – читати цей лист. Листи від діток – їх навіть розвішують, бережно, вони ж не десь там валяються. Це тепло (усміхається – авт.) Хлопці відувають дім, 100 відсотків – це дуже гарна мотивація.

З якими частинами особисто Вам доводилося мати справу?

– Це мої частини, в яких я провадив капеланське служіння: 28, 72 бригада. Особливо – 54 бригада, тому що на Світлодарській дузі ми багато чого разом пережили. Саме там мені дали позивний “Братислав”, сказали, тому що я з ними багато всього пройшов. Звичайно, я постійно підтримую контакт, хоча не можу сказати, що саме це моя бригада. От зараз ми збираємо на 130, 131 бригади, розвідбати, – в мене там багато друзів, які служать, розвідників, і я їх особливо виділяю. От ми їдемо зараз з, веземо в 130, 131, але дорогою теж будемо дарувати. Там, стоїть блокпост, хлопцям витягти 2 банки сала дати або якусь навіть подушку – це вже прекрасно.

About Author