Пт. Бер 29th, 2024

Спецкор

Головні новини України

Рівненська волонтерка Наталія Позняковська: про добрі справи та вареники на фронт

Наталія Позняковська – рівненська волонтерка, яка працює в Університеті водного господарства та природокористування.

Вона щорічно приєднується до ініціаторів акції, щоб створити свято для бійців на фронті.

– Розкажіть, з чого все почалося? Як ви долучилися до акції і як взагалі виникла ідея передавати вареники на фронт?

– Ой, це взагалі дуже довга історія. Спочатку ми з друзями-волонтерами приходили на інші акції по варениках, побачили як це. Вирішили, що теж потрібно самим активніше долучитися. Не чекати, щоб це хтось робив, а взяти – і зробити цю справу.

– Олеся, ваша колега, так би мовити, по волонтерському цеху, говорила, що це дуже практичний спосіб приготування і зберігання вареників, перемазавши їх смальцем. А також, що це не раз рятувало наших бійців на фронті, адже голодним не повоюєш.

– Ну, так, ми згодом дізналися про такий спосіб, що він найкращий. Чотири роки тому ми все робили для того, щоб допомогти хлопцям на фронті, пізніше це вже стало виконувати підтримуючу функцію. Тому що, якщо вже майже зникла проблема в продуктах першої необхідності, то виникає потреба в моральній та психологічній підтримці. Щоб люди розуміли, що про них думають, що вони потрібні.

До питання волонтерства пані Наталія ставиться ширше, ніж просто до хобі.

– Крім того є ще й інша сторона. Люди, які знаходяться тут, в Рівному, в інших містах, – вони теж потребують доручення до якоїсь доброї справи. Отець Тарас казав, і я знаю від інших, що люди звертаються і просять, що “передайте, будь ласка, і слова, і малюнки, передайте варення, передайте смалець, передайте сало”.  Люди відгукуються на цю потребу.

– Зараз тут поруч з Вами, як я розумію, ваші студенти. Розкажіть, де Ви працюєте?

– Водник (Національний університет водного господарства та природокористування – ред.), звичайно.

– Тобто перша акція, яку Ви провели, відбулася саме у Воднику, і Ви так само організовували її на базі університету?

– Це була не Водника акція. Не на базі університету. Найперше це був “Хутір” (готель-ресторан поблизу Рівного – ред.), там все і проводилося.

– Це Ваша студентка поруч з Вами. Це Ви її сюди привели?

– Вона прийшла абсолютно сама (з посмішкою в голосі уточнює Наталія – ред.). От вона, наша студентка. Вона на першому році навчання в університеті, поступила тільки в вересні до нас. Для неї це теж вперше. Її враження можете теж дізнатися.

Дівчина скромно посміхається і так само скромно відповідає, що дуже рада, що прийшла, після чого продовжується спілкування з Наталею Позняковською.

– Тут є викладачі наші, навіть ті, які колись працювали давно працювали у нас (в НУВГП – ред.). І вони теж бачать у Фейсбуку, в різних оголошеннях, приходять і втретє, і вчетверте – кожен раз з нами приходять. Цілими сім’ями теж приходять. От, наприклад, Олег Поровчук – теж викладач, кандидат історичних наук – теж із нами.

– Зі 130 і 131 бригадами, з бійцями на фронті, – у Вас є якісь зв’язки з ними? Ви з ними постійно спілкуєтеся?

– Обов’язково. Обов’язково! Це і 130, 131 бригада. Звичайно.

– Ви звідси з ними спілкуєтеся? Не їздили на схід?

– Ні, не їздили на схід. Тільки на полігони до них їздили, вони сюди приїжджали, вони приходили і у Водний університет. Туди ми особисто до них не виїжджали. Але їздять до них інші люди, які з нами співпрацюють і допомагають хлопцям, які возять це все до них.

– Ось, Олеся говорить про те, що дуже добре продовжити традицію, коли вже все закінчиться, з хлопцями, які повернулися, з ветеранами так само щорічно організовувати заходи подібного плану.

– Можна, звичайно, і вареники, і якісь інші заходи. Це необхідно. Бо це є і досвід інших країн – нічого абсолютно нового в цьому немає. Потрібна спільна праця людей, потрібна спільна добрі і благочинні справи. На благо міста і на благо громадян.

About Author