Декілька років Міністерство оборони відвойовувало земельну ділянку колишнього військового містечка на вулиці Княгині Ольги у судах різних інстанцій. Але зі зміною влади землю здали забудовнику без бою. Це – історія у якій кількість знакових збігів зашкалює і в якій фігурують як колишні, так і нинішні працівники профільного міністерства, – йдеться у розслідуванні Мар’яни Сич – інтернки проєкту “Лабораторія Викриттів”.
Передісторія
Львів. Вулиця Княгині Ольги. Зручне розташування – 15 хвилин на авто – і ви біля Оперного театру, хороша транспортна розв’язка. На понад 6 гектарах тут раніше розміщувалося військове містечко.
Нині посеред ділянки виритий котлован, стоїть техніка і лежать будівельні матеріали. Обгороджена земля під пильним оком охоронця. Дуже скоро на цьому місці виросте житловий комплекс, який встиг стати скандальним ще на етапі погоджень.
Ця історія розпочалася у листопаді 2016-того. Тоді міністр оборони Степан Полторак видав довіреність на в.о. керівника Західного управління капітального будівництва Володимира Винарського на розробку земельної документації на 6 ділянок профільного міністерства. Одна із них – територія того ж колишнього військового містечка на Княгині Ольги.
Але чомусь замість розробки документів було організовано…конкурс на забудову цієї землі. І тут потрібен ліричний відступ. Будівництво житла для військових – тема давня і болюча. Бо житло військовим, справді, потрібне. Але традиційно високі чини чомусь в першу чергу думають про забудовників, а не підлеглих. Тож конкурси на забудову землі військових, які мають відібрати найвигіднішу і взагалі найкращу пропозицію для службовців, зазвичай проводять м’яко кажучи дивно і дуже формально. Знані будівельні компанії про них можуть і не чути, бо основна мета – тихо і без привернення уваги віддати об’єкт “своїй” фірмі.
Схоже, так сталося і цього разу. Прокурор військової прокуратури Західного гарнізону Вадим Гарбарук розповідає: “В матеріалах справи є ніби-то документи, якими Західне управління капітального будівництва підтверджує проведення конкурсу. Але цей конкурс не відповідає повністю законодавству. Він проведений формально. Конкурсну комісію створено Винарським 14 листопада, а засідання комісії відбулося 15 листопада. Було оголошення у засобах масової інформації, але тільки місцевого рівня”.
Оголошення про торги опублікували у газеті “Галицька правда”. Ви навряд чули про таку. Про неї не чули навіть за її ж нібито офіційною адресою у Львові. А останні згадки про цей вісник у мережі датовані 2013 роком.
Замість розробки земельної документації – конкурс на забудову, який, судячи з усього, провели ще й дуже формально. Це вже натякало на схему. Між тим, переможця таки обрали. Право будувати отримала фірма зі столичною пропискою “Енерджі Плюс Україна”.
Що вона зробила одразу після конкурсу? Передала будівництво житлового комплексу на субпідряд. Вгадаєте кому? Своєму супернику – компанії “Львівська мрія”, яка, попри назву, теж прописана в Києві, на Зоологічній. Це відома багатьом так звана адреса масової реєстрації для десятків інших компаній, які або мають ознаки фіктивності, або з якихось причин не хочуть “світити” свої реальні адреси.
Співвласником “Львівської мрії”, якій “зненацька” дісталося право забудувати землю військового містечка в козирній частині Львова, є Андрій Борисов.
Він є сином Олега Борисова, ексзаступника керівника квартирно-експлуатаційного управління Міноборони, яке і відповідає за житловий фонд міністерства. На час проведення конкурсу Борисов-старший був радником профільного міністра Степана Полторака.
“Львівська мрія” взяла на себе обов’язок збудувати житловий комплекс і частину квартир передати військовим. Якщо точніше, то 9% для Міноборони і ще 1% для Західного управління. Щоправда, у підписаному договорі не було вказано ні площі, ні поверхів, ні навіть номерів будинків. Також компанія вирішила погасити заборгованість з виплати заробітної плати Західного управління капітального будівництва – 75 000 гривень, та компенсувати витрати, пов’язані із використанням земельної ділянки і розробкою проектно-кошторисної документації – це ще 434 000 гривень.
Родинна фірма радника міністра і в минулому відповідального за житло військових чиновника, програвши конкурс, все одно отримала можливість забудувати землі військових. Взамін ще можна просто пообіцяти умовне “щось” і виплатити 75 000 гривень.
Якраз ці 75 000 гривень (а це менше 3 000 доларів) в подальшому забудовник буде використовувати як дуже вагомий аргумент. Військовий прокурор Вадим Гарбарук каже, що ці гроші, перераховані на рахунки Західного УКБ, почали вважати фактом “автоматичного схвалення Міністерством оборони” підписаного договору, але це не може бути так: “Управління є окремою юридичною особою, з власним банківським рахунком. Відповідно використало ці кошти на власний розсуд”.
А, ні. Заради справедливості треба згадати ще один факт. У 2017-му “Енерджі Плюс Україна” – компанія, з якою формально і підписали договір, передала службовцям однокімнатну квартиру, яку віддали дружині загиблого на Сході України військового. Зроблено це було не з благодійності, а в рамках виконання тієї самої підписаної угоди. ЖК, у якому передали житло, очікувано зводила “Львівська мрія”.
Аргументи не допомогли. З самого початку вся історія виглядала як класична схема для того, щоб наближені могли заробити. Тож головного винуватця будівельної оборудки – Володимира Винарського – Степан Полторак тоді звільнив. Землі міністр обіцяв повернути через суд і навіть не радив львів’янам купляти квартири у будинку щодо законності будівництва якого є чимало запитань навіть у нього.
У червні 2019-го слідче управління ДБР, розташоване у Львові, розпочало досудове розслідування за фактами зловживання службовим становищем посадовими особами, підроблення документів, розтрати військового майна та недбалого ставлення до військової служби.
За підрахунками слідчих ринкова вартість земельної ділянки коштувала 45 мільйонів гривень.
Здали без бою
Законність передачі земельної ділянки під забудову розглядали різні судові інстанції. Одні ставали на сторону забудовника, інші – на сторону Міноборони. Але з приходом у кабінети нових посадовців профільного міністерства світло в кінці судових суперечок з’явилося раніше за рішення судів.
З власних джерел нам вдалося отримати декілька документів. Один із них – лист заступника Міністра оборони Ігоря Халімона до профільного міністра Андрія Тарана. У документі чоловік доповідає шефу, що у лютому цього року відбулася нарада. На ній обговорювали пропозицію “Енерджі Плюс Україна” мирно врегулювати судовий спір.
Яким чином? Все просто – укласти додаткову угоду до попереднього договору. І збільшити обіцяні площі.
Під час розмови Ігор Халімон підтвердив, що нарад щодо цього питання було багато: “На цих нарадах були присутні представники і прокуратури, і військової контррозвідки, і всіх структурних підрозділів Міністерства оборони. І вони на той момент прийшли до узгодженої позиції. Особисто я на цьому об’єкті не був, але на той момент була узгоджена позиція щодо того, що підняття частки Міноборони дозволить фактично отримати додаткові квадратні метри і закрити це питання раз і назавжди. Це наша позиція тому, що в нас величезна квартирна черга стоїть. На сьогоднішній день квартирна черга майже 47 тисяч осіб. І кожен квадратний метр для нас – це дуже суттєвий результат”.
14 серпня Міністр оборони Андрій Таран видає відповідну довіреність на тимчасово виконуючого обов’язків начальника Західного управління капітального будівництва Богдана Дацка. Той довго не роздумував над вказівкою зверху і через чотири дні уклав додаткову угоду з “Енерджі Плюс Україна”. В угоді, справді, прописане збільшення кількості квартир, які мають отримати військові – до 11%, плюс обіцянка передати ще й стільки ж нежитлових приміщень.
І так, це ніби звучить здорово. Військовим пообіцяли більше житла, ще й нежитлових площ на додачу. Але прокурор Вадим Гарбарук зазначає: “Законодавством жодним чином не передбачено надання військовослужбовцям нежитлових приміщень. У зв’язку з чим невідомо, як і кому вони будуть передаватися. Тому умови додаткової угоди суперечать державним інтересам. Не виключаю, що забудовник збудує 1-2 будинки, передасть обумовлений відсоток житла. Після чого угода буде вважатися виконаною. А будівництво будинків на земельній ділянці Міністерства оборони продовжиться”.
Заступник Міністра оборони Ігор Халімон ситуацію пояснює так: “Нежитлові приміщення по певному коефіцієнту перераховуються у житлову площу або в фінансову компенсацію. Це може бути в грошах. Гроші вони нікуди не пропадають, вони заходять на спецфонд житла. Але фактично було більше цікаво перераховувати в квадратні метри житлові”.
Якщо “цікаво” перераховувати в житлові квадратні метри, то чому не перераховувати одразу? Перше і основне питання. Друге – з “нежитловими площами” службовці вже стикалися і та історія закінчилася дуже сумно. Йдеться про будівництво житлового комплексу “Аристократ” в центрі Києва. Його на землі Нацгвардії звела компанія “Укрбуд Девелопмент” (так, та сама), обіцяючи гвардійцям аж 20% квартир плюс велику частину паркомісць. В результаті – квартири службовцям дали у зовсім іншому, набагато дешевшому комплексі забудовника – не в центрі, а на виїзді з Києва. А від паркомісць довелося відмовитися. Бо…так, за законом їх неможливо ні прийняти, ні передати військовим. Ця історія довела до судів як тодішнього командувача Нацгвардії, так і керівництво будівельної компанії. Хороший приклад, дуже показовий.
І ще одна ремарка. Що таке справжній прозорий і конкурентний конкурс? Це коли на нього приходить багато різних компаній, які, конкуруючи (а конкурувати ж є за що – велика ділянка близько до центру міста плюс дуже спрощена “земельна процедура”, яка зазвичай є складною і болючою для забудовників), наввипередки пропонують найбільш вигідні умови. Скільки відсотків житла могли б отримати службовці, якби конкурс оголошували не в нікому невідомій газеті, а залучили цілий ряд будівельних фірм?
Після підписаної мирової угоди представники Міноборони у суді вже не боролися за землю. 22 вересня суд відхилив позов прокурора повернути ділянку державі і таким чином узаконив будівництво скандального ЖК, фактично легалізувавши те, що ще нещодавно чиновники називали злочином.
Замість висновку. “Енерджі Плюс Україна”, яка формально виграла конкурс і віддала право будувати “Львівській мрії” нині на 15% належать фірмі з управління активами “Оптимум”. Серед її співвласників – Андрій Борисов, який і керує “Львівською мрією”. Третина ТОВки належить його батькові – експрацівнику Міноборони Олегу Борисову. Відтак, обидва учасники історії – під контролем не чужих для військових людей.
У жовтні завершилися ще дві судові справи за позовами Міністерства оборони. В обох випадках представники силового відомства просили визнати недійсним аналогічні договори, які той самий тодішній керівник Західного управління капітального будівництва Володимир Винарський укладав з приватними компаніями на забудови території військового містечка в Ужгороді і на будівництво ЖК на території військового містечка на вулиці Стрийській у Львові. Силовики у суді не здалася. На мирову ніхто не йшов. Договори визнали недійсними, а ділянки повернули військовим. В цих ідентичних кейсах заяв про такі потрібні для військових квадратні метри чомусь не лунало.
Територія військового містечка на вулиці Стрийській у Львові
About Author
