Політолог Петро Олещук заявив в соціальних мережах: “Цікаво зараз передивлятися новини з недалекого минулого. Хоча війна у нас і триває уже 7 років, але значні періоди часу у нас її начебто немає, аби вона потім через деякий час відкрилась для широкого загалу у черговій формулі “Путін нападе”. Хоча, звісно, він давно напав, і агресія не припиняється і на день.
Просто вона може здійснюватися у вигляді військових акцій на фронті, може — у вигляді політичних дій, інформаційних спецоперацій. І кожного разу суспільство відкриває для себе цей факт із “подивом”. На кшталт: “Російський вплив? Російський напад? Та невже!”
Це як в тій історії з одеськими буксирами фірми А. Іванова “Трансшип”, що веде бізнес в окупованому Криму. Їх брали штурмом співробітники СБУ, але потім вітчизняний суд не дозволив їх арештувати, і у підсумку вони у тому ж Криму і “зникли”. Цікаво, вони у Одесі (базі українського флоту) лише заробляли, чи ще і дані збирали? Якось СБУ з цим теж варто розбиратися, бо як тут не згадати війну Росії проти Грузії 2008 року, яке почалося в тому числі і з атаки на базу ВМС у Поті. Очевидно, що і напад на Україну теж неможливий без атаки на Одесу (стратегічне у багатьох відношеннях місто).
Якщо зібрати усі факти системного нехлюйства за 7 років, то буде дивно, що масштаби російської агресії досі не вийшли за межі Криму та ОРДЛО. Ні, звісно, можна казати, що то все — “агенти Кремля”, але я чомусь маю сумніви, що їх аж настільки багато. Часто ми маємо справу з набагато більш зрозумілими та раціональними речами як некомпетентність, корупція, якісь локальні “розборки”. Це все в підсумку і генерує ту ситуацію, в якій ми зараз живемо.
І кожного разу ось це “Путін нападе” сприймається як щось нове, як якийсь “новий досвід”, хоча це — єдиний логічний наслідок того, що почалося 7 років тому. Тут у нас багато обурення у соцмережах концертами Моргенштерна. Так, дійсно дивно, коли ми воюємо з Росією і організовуємо концерти російських виконавців, але Моргенштерн — це просто людина з обкладинки, публічний і скандальний, тому привертає увагу і стає об’єктом для критики або схвалення.
Але найважливіші речі у відносинах з країною-агресором ніхто не робить публічними. Усі ці “дрібні” приклади торгівлі або іншої взаємодії ніхто по тб рекламувати не буде, але це не робитиме їх менш значимими, аніж концерти російських виконавців.
До речі, зараз у нас почали нарешті використовувати санкційний механізм. Саме його викорстання (зокрема, проти громадян України) залишає чимало запитань щодо меж та обсягів застосування санкцій. Але все ж є одна сфера, де санкції виглядають максимально логічними (особливо в умовах російської військової загрози) – колаборанти серед представників українського та іноземного бізнесу. Думаю, вжиток санкцій у цьому випадку буде розглядатися як легітимний більшістю українських громадян”.
About Author
